Бібліотечна галузь України переживає системну кризу – аналітичний звіт АНТС

У червні 2026 року Мережа захисту національних інтересів «АНТС» оприлюднила аналітичний звіт «Системна криза української бібліотечної галузі та шляхи її подолання». У ньому автори фіксують, що криза у бібліотечній сфері не є точковою – вона охоплює кадровий, фінансовий, управлінський і реформаторський виміри одночасно.

Найгостріша проблема – зарплата і кадри

Посадові оклади бібліотекарів у 2026 році становлять від 5 691 до 7 356 гривень – 8–12-й тарифні розряди Єдиної тарифної сітки. За оцінками Української бібліотечної асоціації, близько 80% працівників бібліотек отримують зарплату на рівні мінімальної або трохи вище неї. Надбавки за стаж, кваліфікацію та управлінську відповідальність фактично не виконують стимулюючої функції – вони розраховуються від низького окладу і лише «дотягують» зарплату до мінімуму.

Наслідок – демографічна криза у професії. Станом на кінець 2025 року близько 30% бібліотекарів – старші за 60 років, ще 46,7% – у групі 45–60 років. Молодь до 35 років становить лише 9,3%. Порівняно з 2023 роком, коли частка працівників старших за 60 була 23,7%, старіння пришвидшується.

Фонди і інфраструктура: фінансування за залишковим принципом

За даними Українського інституту книги, у 2025 році 53% громад не виділяли коштів на закупівлю нових книжок для бібліотек. На 2026 рік таке фінансування заплановане менш ніж у половині громад – 47,4%.

Бібліотеки отримують кошти переважно на мінімальне утримання. Оновлення фондів, придбання техніки, ремонти та цифровізація – в більшості випадків не фінансуються або відкладаються. Проблема не оминає й великі установи національного значення. У прифронтових громадах ситуація ще складніша: там бібліотеки несуть додаткові гуманітарні функції при скороченій місцевій податковій базі.

Система оцінювання, яка не бачить реального впливу

Ефективність бібліотек досі вимірюється кількістю відвідувачів і виданих книжок. Проте ці показники не враховують роботу з ВПО, ветеранами, дітьми, людьми старшого віку, цифрову грамотність, підтримку читання, освітні програми та громадські функції. Відповідно, реальний суспільний внесок бібліотек залишається «невидимим» під час бюджетного планування.

Україна має чинні міжнародні стандарти оцінювання бібліотек – ДСТУ ISO 11620:2016, ДСТУ ISO 16439:2016 і ДСТУ ISO 2789:2016, – проте вони так і не стали реальним інструментом управління галуззю.

Автори звіту формулюють рекомендації у чотирьох напрямах:

Оплата праці. Перегляд посадових окладів у тарифній сітці так, щоб кваліфікація, стаж і відповідальність реально впливали на дохід. Для бібліотекарів у прифронтових громадах – цільові надбавки за аналогією з учителями.

Інституційна автономія. Пілотування моделей, які дозволяють бібліотекам самостійно використовувати зароблені та залучені кошти – у тому числі гранти й благодійні внески. Масштабувати лише рішення, що доведуть ефективність.

Оновлення фондів і цифровізація. Окрема державна або державно-муніципальна програма з регулярним і прогнозованим фінансуванням книжкових фондів, техніки, електронних каталогів і автоматизованих бібліотечних систем.

Нові критерії ефективності. Перехід до оцінювання за доступністю, якістю послуг, соціальним впливом, освітнім внеском і рівнем цифровізації – а не лише за відвідуваністю.

Звіт наголошує на стратегічному вимірі проблеми: за результатами PISA-2022 українські підлітки показали найнижчі результати саме з читання – відставання від країн ОЕСР оцінюється як майже два з половиною роки навчання. У цьому контексті бібліотеки можуть стати інфраструктурою відновлення культури читання та інструментом подолання освітніх втрат.

Автори також акцентують на міжсекторальному потенціалі бібліотек: партнерство зі школами, закладами охорони здоров’я, соціальними службами та службами зайнятості може перетворити їх на реальні громадські хаби – особливо у малих і прифронтових громадах.

Повний текст аналітичного звіту доступний за посиланням.